У презентації відновлювального центру взяли участь депутат Волиньради, голова Громадської ради пансіонату Юрій Ройко, директорка обласного представництва Національної соціальної сервісної служби Світлана Мишковець, очільниця департаменту соціального захисту ОВА Оксана Гобод, а також керівники психоневрологічних інтернатів області.
Директорка геріатричного пансіонату Алла Гнатюк з гордістю розповіла, що відділення реабілітації створено силами колективу і коштом установи. «Наші працівники самотужки зробили ремонт, за рахунок спецфонду закупили потрібне обладнання і тренажери, дуже вболівали і мешканці пансіонату. Це втілення спільної мрії, бо зі 180 наших підопічних 110 – це люди з інвалідністю, а 70 прикуті до ліжка. Окрім того, ми постійно приймаємо внутрішньо переміщених осіб, зараз їх півсотні. Серед них є люди з наслідками мінно-вибухових поранень, і практично кожен з глибокими психотравмами через втрату рідних, домівки і звичного життя. Тож фізична і психологічна реабілітація нам конче потрібна», – стверджує очільниця пансіонату.
Почесну місію перерізати стрічку у новоствореному відділенні делегували голові активу мешканців, 80-річному Анатолію Олександровичу Откідичеву. У кожному із 7-ми кабінетів уже є пацієнти – тривають заняття з ерготерапії, кінезотерапії, лікувальної фізкультури, фізичної і психологічної реабілітації, аромотерапії. Є роздягальня, санітарна і масажна кімнати. Працюють п’ятеро спеціалістів-реабілітологів. 58-річний Володимир відновлюється після інсульту, каже, що сподівається іще зіграти у футбол. 82-річна пані Галина зі Слов’янська проходить курс психотерапії і соціальної адаптації. Жінка в один момент втратила родину, дім і місто, з якого ніколи не виїздила. «Коли мене евакуйовували, то казали – не переживай, уяви, що ти їдеш у санаторій. А мені було до всього байдуже, я ніби закам’яніла, жити не хотілося. Тут я вже 10 місяців. І ви знаєте, я справді живу у найкращому санаторії! Тут мене навчили розмальовувати писанки, я виготовляла окопні свічки, писала листівки солдатикам», – із захопленням розповіла жінка.
Те, як суспільство піклується про дітей, літніх і немічних, є ознакою його цивілізованості, – вважає депутат обласної ради Юрій Ройко. Він пригадав, що вперше до геріатричного будинку навідався у 2016 році і з подивом дізнався, що ремонту пансіонат не знав з часу створення у 1982-му. «З’явилася ініціативна група з організації оновлення установи. Згодом я очолив тут Громадську раду. За кошти обласного бюджету було капітально відремонтовано і переобладнано пральню, харчоблок. За державний кошт провели енергомордернізацію та утеплення житлового корпусу. Темпу просування планів завадила спершу пандемія, а потім велика війна. Але я дуже втішений, що колектив і адміністрація пансіонату шукає і знаходить можливості поліпшувати комфорт, запроваджувати нові соціальні послуги для своїх підопічних. Від імені голови та депутатського корпусу обласної ради щиро дякую вам за працю, новації, ініціативу. І колективу, і підопічним бажаю міцного здоров’я, кріпості духу, спокою в душах і злагоди поміж нас, миру в країні. Правда – за нами, а там, де правда, там – Бог, а де Бог, там завжди перемога!», – упевнений Юрій Ройко.
Показали гостям іще одне своє творіння, яким у пансіонаті теж дуже пишаються – українську світлицю. Експозицію національних старожитностей і побуту працівники разом з підопічними створювали майже рік. Рушники, вишиваний одяг, посуд, предмети побуту – усе автентичне, багато речей з 19 століття. Вже знайомий нам місцевий активіст Анатолій Олександрович доклав тут і руки, і смикалку. «Ну яка ж українська хата без печі? Але мурувати її на поверсі було неможливо. І раптом мені на очі трапляються порожні картонні коробки з під памперсів. А вже зробити з них піч – справа техніки. Зробив! А дівчата розмалювали», – розповів чоловік.
На завершення для гостей підопічні подарували концертну програму. У репертуарі – українські народні і повстанські пісні. Їх виконували в тому числі і переселенці з Харківщини і Луганщини. Кажуть: тут пізнали глибинну Україну. Зала аплодувала стоячи.
