18 травня 1944 – день болю, який не має терміну давності.

Цього дня для кримськотатарського народу почалася одна з найстрашніших сторінок його історії. За наказом радянської влади тисячі людей були насильно вивезені з Криму – без права вибору, без часу попрощатися, без гарантії вижити.

Але навіть далеко від рідної землі кримськотатарський народ не втратив себе. Зберіг пам’ять, мову, культуру, традиції та віру в повернення.

Вшановуючи пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу, ми наголошуємо: злочини проти людяності не мають бути забутими, а право народів на свободу та власну землю – незаперечним.

Сьогодні, коли Україна проходить через важкі випробування війною, ця історія звучить не як далеке минуле, а як застереження і нагадування. Про ціну свободи. Про важливість дому. Про те, наскільки небезпечним є мовчання перед несправедливістю.

Пам’ятаємо. Шануємо. Не дозволимо забути.