Виставку приурочили до 80-ої річниці депортації українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини. У презентації взяли участь перший заступник голови обласної ради Юрій Поліщук, історики, краєзнавці, студенти, а також члени волинського товариства «Холмщина».
Внаслідок переселень і депортацій у 1944–1951 роках рідних домівок було позбавлено близько 750 тисяч українців. В той же час, у 1944–1946 роках із західних областей УРСР перемістили до Польщі майже 790 тисяч поляків та євреїв.
«Гарне українське обійстя, гарна українська родина, яка успішно господарює на своїй землі. І в один момент приходить чужинець та в різний спосіб змушує покинути батьківщину – він залякує, вмовляє, катує. Нинішня війна, яка триває в Україні,– це ланка одного ланцюжка подій. На нашу землю знову прийшов чужинець і позбавив мільйони українців їхніх домівок і звичного життя. Я переконаний, що трагедію, яку ми вшановуємо сьогодні, повинні пам’ятати покоління українців. Ми маємо вміти і могти достойно та з гідністю говорити, правильно трактувати такі події та доводити свою правоту», – зазначив перший заступник голови Волиньради Юрій Поліщук.
На виставці представлені речі побутового вжитку, які змогли зберегти нащадки депортованих українців. Тут і сорочки з історією поколінь, святині, заховані під палітурками радянської пропаганди, врятовані речі з унікальними орнаментами, родинні альбоми як свідчення втрати дому та багато скринь, в яких українці вивозили своє майно.Найвизначнішою пам’яткою, яку вдалося зберегти депортованим українцям, стала чудотворна ікона Холмської Божої Матері. Її з польського міста Холм під час операції «Вісла» на Волинь змогла перевезти і таємно багато десятиліть поспіль зберігати родина Коробчуків. У 2000-му році після реставрації образ передали до музейних фондів, де вона зберігається і дотепер.
«Мої батьки пережили 2 депортації. Бо мама народилася у 1920 році в Московській губернії, а батько в Казані. Малесенькими їх повернули до Польщі, додому. І от друга депортація. Наші батьки були настільки налякані тим, що з ними зробили під час депортації поляки, що боялися про це розказувати навіть уже дорослим дітям. В мене в трьох селах в Польщі – могили рідних. В селах, які були спалені в одну добу – Ласків, Мождринь і Сагринь. І це було величезною трагедією для кожного, хто зміг пережити ті страшні події», – пригадує очільниця волинського товариства «Холмщина» Ніна Бачинська.
Нині у Верховній Раді України уже 4 рік на розгляді перебуває законопроєкт 2038 про визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово виселені з території Польщі. Його автором є народний депутат від Волині Вячеслав Рубльов. Документ пройшов перше читання та готовий до другого. Нащадки депортованих українців сподіваються, що їхню трагедію врешті визнають на законодавчому рівні.