За дорученням голови обласної ради Григорія Недопада заслужену відзнаку багаторічному керівнику обласного будинку дитини вручив заступник голови Григорій Пустовіт. До привітань також доєдналися заступник начальника управління охорони здоров’я ОВА Валерій Руцький та начальниця відділу з питань гуманітарної та соціально-культурної сфери апарату облради Галина Карнаухова.
Григорій Пустовіт зауважив, що нинішня відзнака є більш, аніж заслуженою, адже це вдячність за багаторічну сумлінну працю, високу професійність, відданість справі та вагомий особистий внесок у розвиток галузі охорони здоров’я.
«Ви направду легендарна людина для будинку дитини, для Луцька та для усієї Волині. Ви стали справжнім батьком для великої кількості дітей, завдяки Вам вони всі відчували батьківську теплоту. Дякую Вам за багаторічну сумлінну працю, за те, що Ви і дотепер живете проблемами закладу, вклали у нього все своє серце, увесь свій талант. Саме завдяки Вашій невтомній праці будинок дитини наповнився теплом і світлом, яке сьогодні приваблює чимало меценатів і благодійників, що хочуть вам допомагати і з радістю це роблять», – звернувся Григорій Пустовіт до Володимира Алейнікова.
Багаторічний директор будинку маляти висловив вдячність за нагороду та визнання. Він розповів, що прийшов на роботу у будинок дитини у 1976 -му на посаду лікаря-педіатра, а з 1992 року вже очолив заклад. За цей час, пригадує, довелось пережити чимало.
«Я відпрацював у будинку дитини 46 років, за період моєї роботи ми із колегами виховали 4,5 тисячі дітей, з них більше тисячі було усиновлено. За моєї пам’яті лише двоє діток повернулось назад із сімей у будинок дитини. Нам вдалось прооперувати семеро діток із серцевими вадами, були малюки, яким ми робили інші складні оперативні втручання, в тому числі і пластичні. Найсутужніший період був на початку 90-х, тоді у нас перебувало понад 120 дітей, а кормити їх було нічим», – пригадав він.
Окрім виконання посадових обов’язків директора Володимир Алєйнкіов займався також пошуком родичів своїх підопічних, аби вони не залишались самотніми у цьому світі.
« У нас були двійнята- сестри, одну удочерили в Луцьк, а іншу в Ківерці і от одного разу я покликав їх обох на якийсь святковий захід посадив поряд, познайомив, мовляв – це наша вихованка Оля, а це Люба, а тоді й розповів їм, що вони рідні сестрички…Ті емоції, які були у них, не описати словами… І схожих історій у моїй роботі було чимало», – зі сльозами радості на очах розповідає він.
Не так давно Володимир Михайлович пішов на заслужений відпочинок, каже тепер зможе вдосталь порибалити, позбирати у лісі гриби та приділити час родині.
«Як настанову для своїх наступників можу сказати лише одне, що для такого контингенту діток, які виховуються у нашому сиротинці, дуже важливим є відношення. У роботі з ними важливо бути чесним, справедливим, не підлим. До цієї малечі слід відноситись набагато краще, аніж до своїх рідних дітей, адже це дітки важкої долі…», – резюмував він.
