Здоров’я населення є одним з найважливіших чинників розвитку економіки та добробуту громадян. Тому роль медичного працівника в частині профілактики захворюваності, забезпечення українців якісною медичною допомогою важко переоцінити. Однак зниження престижу професії медичного працівника, неадекватна система оплати праці, недостатня соціальна захищеність, відсутність житла для лікарів та міграційні процеси ставлять під загрозу якість і доступність медичної допомоги для населення та є першочерговими причинами кадрової кризи, яка назріла в галузі охорони здоров’я.
Станом на сьогодні орієнтовна потреба у кадровому забезпеченні профільних комунальних закладів Волинської області становить 513 ставок
(з них: 202 ˗ лікарів, 311 ˗ молодших спеціалістів з медичною освітою). Водночас, рівень працевлаштування випускників трьох місцевих медичних коледжів за останні три роки в середньому становить лише 50 % ˗ 55%.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України № 1662-VІІІ «Про внесення змін до Закону України “Про вищу освіту” щодо працевлаштування випускників». Законодавчі зміни спрямовані на приведення окремих нормативно-правових актів до норм Конституції України в частині забезпечення конституційних прав громадянина на працю, що вільно ним обирається або на яку він вільно погоджується, на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах тощо. Передбачається, що випускники закладів вищої освіти вільні у виборі місця роботи (за винятком військових), а заклади вищої освіти не зобов’язані здійснювати їх працевлаштування.
Депутати Волинської обласної ради підтримують таку законодавчу норму, оскільки вона ґрунтується на правових засадах і гарантіях, встановлених Конституцією України і законами України. Разом з тим, у нас викликають занепокоєння окремі положення інших чинних нормативно-правових актів. Зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня
2021 року № 29 «Деякі питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» та наказу Міністерства охорони здоров’я України від 05 жовтня 2005 року № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення», нарахування заробітної плати молодшому медичному персоналу здійснюється за ІІІ-ІV тарифними розрядами (у розмірі 3 151 грн та
3 391 грн), медичним сестрам ˗ за VІ тарифним розрядом (на рівні 3 872 грн), а
лікарям ˗ за Х тарифним розрядом (4 859 грн). Ці посадові оклади (тарифні ставки) є нижчими від встановленого розміру мінімальної заробітної плати, яка з 01 січня 2021 року становить 6 000 грн. Тому представникам усіх зазначених вище категорій медичних працівників проводиться доплата до встановленого рівня мінімальної заробітної плати. Така ситуація повністю унеможливлює застосування диференційованого підходу до оплати праці фахівців сфери охорони здоров’я.
Крім того, відповідно до законодавства, медичним працівникам не передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за престижність праці тощо. Заробітна плата працівників сфери охорони здоров’я є однією з найнижчих серед працівників інших галузей. Тому підняття престижу праці медиків, а також створення умов для відтворення кадрового ресурсу зумовлюють необхідність прийняття на державному рівні нормативно-правових актів, які сприятимуть впровадженню комплексного недискримінаційного підходу для забезпечення підвищення престижності працевлаштування у сфері охорони здоров’я як молоді, так і спеціалістів з багаторічним досвідом, з урахуванням їх навантаженості, кваліфікації тощо.
Ми переконані, що підняття престижності роботи в системі охорони здоров’я має стати одним із пріоритетів державної політики в Україні. Це стосується не лише збільшення розміру заробітної плати представників сфери охорони здоров’я, але й вирішення питання щодо фахової диференціації. Сподіваємося, що в ході реформування системи охорони здоров’я уряд країни обов’язково зверне увагу на цю проблему і переорієнтує медичну реформу з оптимізації (скорочення) фінансування на ефективне використання галузевих коштів.